Вадим Велков: «Коли я добре налаштований, мені байдуже хто проти мене виходить на татамі»
Вадим Велков другий рік поспіль доводить, що є найкращим дзюдоїстом України своєї вікової категорії. Після перемог на чемпіонатах України U-17, U-18, срібної медалі U-21, «золота» літніх спортивних ігор України у 2016-му, цьогоріч він виграв чемпіонат України U-18 і вдруге отримав право позмагатися на трьох етапах кубків Європи та пройт відібір на чемпіонат Європи. 10-12 березня вихованець обласної комплексної ДЮСШ «Ніка» взяв участь у першому етапі Кубка Європи в Загребі. Про свої виступи у Хорватії він розповів «Дзюдо-Центру».
- Як оцінюєш свій виступ, взагалі чи задоволений ти своєю боротьбою у Загребі?
- Спочатку мені все подобалося. Я був готовий добре функціонально, налаштувався добре мені було байдуже хто проти мене виходить на татамі, розраховував на свої сили, був упевнений у собі. Першу переміг болгарина достроково - заробив ваза-арі, а потім кинув суперника з на іппон. Другу вигравав два ваза-арі в угорця, потім почав ще більше атакувати, оскільки суперник був занадто активний, прагнув відігратися. Я провів атаку, але вийшло так, що угорець контратакував, і вже я впав на ваза-арі. Але він заробив ще два шидо так я і переміг. У третій сутичці за вихід у чвертьфінал моїм суперником став італієць. Я був добре налаштований, відчував, що це моє. Спочатку ми дещо «побадалися», а за хвилину-півтори я отримав травму. Мій опонент робив зачіп, я уникаючи його, почав рухатися в протилежну сторону, в мене нога завернулася до його ноги, італієць упав на мою ногу, в ній щось хруснуло. Я впав на ваза-арі, а він робив утримання, я мостом перекотився, почав його утримувати: руками його затис, а от ногами затиснути не міг через біль. Мене суддя запитав чи потрібен лікар, на що я дав відмову. Мій тренер Сергій Миколайович Нечмоня порадив зніматися, але я відмовився. Не міг я так завершити поєдинок, і продовжив боротися. Потім я, можна сказати, вже не боровся - ще раз пропустив кидок на ваза-арі.
- Якби не травма, пройшов би італійця?
- Не лише його пройшов - я би точно став на п’єдестал. Я був настільки упевнений, у собі… Давно такого не відчував. Ще, мабуть, із минулорічного чемпіонату України до 18 років.
- Напевне, зіграв свою роль і досвід, адже минулого року ти вже брав участь у трьох етапах Кубку Європи, змагався на чемпіонаті Європи U-18.
- Не знаю яку роль зіграв досвід, бо для мене головне – налаштування. Якщо я підведу себе психологічно правильно, то мені байдуже який трапиться суперник: високий, кремезний чи будь-який інший. Якщо я налаштуюся правильно як це було у Хорватії, в мене піде боротьба. Зараз я поступово відновлююся, розраховую, що до другого етапу Кубку Європи, який пройде в Чехії 7-9 квітня, ніжка пройде. Там буде нагода взяти реванш, адже суперники будуть ті ж самі.
- Хвилювання було перед виступами?
- Воно завжди є спочатку. Коли виходив проти болгарина, хвилювався, бо не хотів програвати, а мені треба було показати себе. Ти виходиш спочатку хвилюєшся, а потім береш захват і починаєш боротися. Коли отримав першу перемогу, відчув упевненість, що можу і воно пішло. На третю сутичку хвилювання не було зовсім, лише була спортивна злість.
- Цю невдачу ти сприйняв як досвід і наступного разу такої помилки не допустиш…
- Саме так. Звичайно, спочатку було прикро, але що поробиш, коли така травма. Я сподівався, що мій суперник, пройшовши далі, дасть мені можливість втішатися. Навіть із травмою я був готовий боротися у втішних поєдинках, а коли хвилин за п’ять я відійшов від адреналіну, відчув сильний біль, зрозумів, що для мене змагання в Загребі завершилися. Та й італієць далі чвертьфіналу не пройшов, посівши п’яте місце.
- Як почуваєшся зараз, відновився після травми?
- В мене надрив зв'язок гомілкостопу. Ще лікую ногу, але вже тренуюся, почуваюся впевнено, та якщо щось робити – бігти, розминатися, то ще нога болить. Треба потерпіти…
- Другий етап пройде в квітні у Чехії, а за третій що відомо?
- Мій тренер Сергій Миколайович казав, що в Румунії. Але участь у ньому залежатиме від того, як я відборюся на другому етапі Кубка Європи.
- Розкажи дещо про свої козирі на татамі, за рахунок чого ти перемагаєш суперників?
- Мій козир це налаштування. Мені головне розізлитися, і тоді буде все байдуже, я показуватиму свою боротьбу. Треба на татамі бути першим номером. Взагалі мені подобається більше щільна боротьба: більшість моїх суперників високі, кремезні, з ними не можна боротися з дальньої дистанції, а треба зближуватися, де я почуваюся комфортно.
- Вадиме, ти вже досвідчений, титулований спортсмен. Які ставиш перед собою найближчі цілі?
- По нашому віку зараз мені вже треба «стріляти», пробиватися до еліти європейського дзюдо. Минулого року я європейські виступи провів невдало, то треба цього року показати себе і боротися за медалі європейського зразка. В Україні я вже другий рік поспіль усім доводжу, що є найкращий
- Я тобі цього бажаю. Передусім – досягти своєї мети, щоб тебе оминали травми. Якщо ти вже сам бачиш, що тобі під силу перемагати всіх суперників, то треба їх перемагати і ставати чемпіоном Європи. Успіхів!
- Це треба, дуже дякую. Цією розмовою Ви мене ще більше зарядили!
Євген Савранський