ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДЗЮДО
Дзюдо́ (яп. 柔道, じゅうどう, «шлях м'якої (беззбройної) боротьби») — японське бойове мистецтво і вид спорту, що виникло на основі дзюдзюцу. Основні правила, принципи тренувань і проведення змагань були сформульовані Кано Дзіґоро. Датою народження вважається день створення Кано першої школи дзюдо в 1882. Починаючи з 2011року, 28 жовтня (день народження засновника дзюдо Дзіґоро Кано) щорічно відзначатиметься як Всесвітній день дзюдо.
Становлення дзюдо припало на 1880-ті роки, важкий для бойових мистецтв період після реставрації Мейдзі. У той час серед лідерів Японії панувала політика запозичення західної культури і традиційним військовим мистецтвам (будо) було завдано значної шкоди — вони були оголошені «спадщиною дикостіі варварства». Старі майстри припиняли вести заняття, деякі навіть вмирали в злиднях.
Рання історія дзюдо невіддільна від історії життя його творця — Дзіґоро Кано, видатного японського громадського діяча і педагога, чия діяльність була відзначена орденом Вранішнього сонця. Дзіґоро Кано з дитинства цікавився дзюдзюцу, в юності вивчав стилі дзюдзюцу шкіл Тендзін Сін'я Рю та Кіто Рю. На їх основі він розробив нову систему боротьби, якій дав назву Кодокан дзюдо.
Назва дзюдо вже використовувалося до того часу в японських бойових мистецтвах як синонім назви дзюдзюцу (джиу-джитсу)але Дзіґоро Кано наповнив його новим змістом, оголосивши основою «Шлях» (до) самовдосконалення, а не техніку (дзюцу). Також вибором такої назви Кано хотів підкреслити гуманістичну спрямованість дзюдо, щоб зайвий раз відзначити його відмінність від дзюдзюцу, що розглядалася після реставрації Мейдзі багатьма людьми як заняття грубе, призначене тільки для вбивства, негідне для освіченої людини.
Кано не став включати в список дозволених до застосування на змаганнях з дзюдо ряд найнебезпечніших прийомів з дзюдзюцу, щоб зробити змагання якомога безпечнішими для учасників. При цьому травмонебезпечні прийоми продовжують вивчатися у формі ката.
Перший зал школи дзюдо Кодокан мав площу всього 12 татамі (близько 22 м²), але, завдяки організаторським талантам Дзіґоро Кано, дзюдо досить швидко стало широко відомим. Сприяли цьому і очолене Асоціацією військової чесноти (Дай Ніппон Бутокукай) рух за відродження будо, і змагання з представниками інших шкіл дзюдзюцу, що проходили в період з 1885 року по 1888 під егідою Головного поліцейського управління, в яких брали участь дзюдоїсти.
Дзіґоро Кано (справа) і його учень, Кюдзо Міфуне (зліва)
До 1887 року під керівництвом Кано була сформована технічна база стилю Кодокан - дзюдо, а в 1900 році розроблені правила суддівства змагань.
Подальшим розвитком дзюдо в Японії зобов'язане не в останню чергу включенням його в 1907 році в обов'язкову програму загальноосвітніх середніх шкіл, що істотно збільшило кількість тих, хто займався цим бойовим мистецтвом, і привернуло більшу увагу громадськості.
В 1909 році Дзіґоро Кано, як керівник найвпливовішої японської спортивної організації, був обраний членом Міжнародного олімпійського комітету. В 1911 році Кано заснував Японську спортивну асоціацію і був обраний на посаду її президента. У 1922 році Кано був обраний членом верхньої палати японського парламенту — Палати Перів. У 1926 році у Кодокане була відкрита секція дзюдо для жінок.
До самої своєї смерті у 1938 році Дзіґоро Кано активно розвивав дзюдо в Японії і у світі. Дзіґоро Кано не було присвоєно жодного дану (оскільки він був засновником дзюдо, і сам присвоював дани дзюдоїстам).
Сприяв популяризації дзюдо і вихід роману Цунео Томіта «Сугата Сансіро», за яким згодом Акіра Куросава зняв однойменний фільм (відомий також під назвою «Геній дзюдо»).
Після Другої світової війни і капітуляції Японії окупаційна влада заборонила викладання військових мистецтв, що тимчасово зупинило розвиток дзюдо в Японії. Після зняття у 1948 році заборони на вивчення в Японії бойових мистецтв, заняття дзюдо знову були включені в програму загальноосвітніх шкіл.
Сучасний арсенал кидкова техніка дзюдо Ґокьо-но-Вадза склався в процесі 120-літнього історичного розвитку дзюдо. Можна виділити п'ять етапів цього розвитку — 1882-1895 рр., 1895-1920 рр., 1920-1954 рр., 1954-1982 р. П'ятий етап розпочався в 1982 р. і триває понині.
З 1997 року в Японії почали проводитися змагання з ката.
Розвиток дзюдо за межами Японії
У 1887 році в Кодокані почали займатися дзюдо перші постійні іноземні учні — брати Істлейк. На початку XX століття клуби дзюдо з'явилися у США, Франції, Великобританії. У 1903 році японський дзюдоїст Йосіакі Ямасіта провів демонстрацію прийомів дзюдо для президента США Теодора Рузвельта і далі протягом двох років викладав дзюдо у Військово-морської академії США.
Міцуо Маеда, учень Дзіґоро Кано
У 1904 році Кано направив у США для розвитку дзюдо своїх учнів Цунедзіро Томіта та Міцуо Маеду. Вони провели ряд показових виступів у Вест-Пойнті та Білому домі. Міцуо Маеда потім осібно відправився в турне по Америці, беручи участь у змаганнях з борцями різних стилів, і в підсумку оселився в Бразилії, ставши засновником бразильського джиу-джитсу.
1929 року, після відвідин Кодокану Рабіндранатом Тагором, і на його прохання, Кано направив вчителя дзюдо в університет Бомбея, Індія.
У 1929 році у Німеччині відбулися перші європейські міжнародні змагання з дзюдо між дзюдоїстами з англійського клубу «Будоквай» і спортсменами з клубів Франкфурта-на-Майні та Вісбадену. Хоча починалися ці зустрічі як турніри між клубами, до 1932 року вони досягли рівня повномасштабних міжнародних змагань.
У 1932 році Дзіґоро Кано виступив з промовою про роль дзюдо в освіті, приуроченій до X Олімпійських ігор, перед студентами Південнокаліфорнійського університету (Лос-Анджелес, США). Під час Олімпійських ігор, 10 серпня 1932 року, Дзіґоро Кано і близько 200 студентів, які вивчали дзюдо, провели показові виступи та демонстрацію прийомів дзюдо.
На початку 1930-их років Гундзі Коїдзумі запропонував групі друзів організувати європейський союз дзюдо, але Друга світова війна завадила створенню організації.
24 липня 1948 року в Лондоні була створена Британська асоціація дзюдо. А вже 26 липня того ж року Великобританія, Італія, Нідерданди та Швейцарія утворили Європейський союз дзюдо (European Judo Union, EJU). У 1951 році у Європейський союз дзюдо вступили Австрія та Франція.
У 1951 році було створено Міжнародну федерацію дзюдо (IJF).
У 1952 році була організована Федерація любительського дзюдо США (US Amateur Judo Association, AJA). У 1953 році, спільно з Союзом аматорської атлетики (Amateur Athletic Union, AAU), в Сан-Хосе (Каліфорнія) був проведений перший чемпіонат США з дзюдо. У 1955 році AJA змінила свою назву на Федерацію чорних поясів з дзюдо (Judo Black Belt Federation, JBBF), щоб підкреслити свою роль як організації національних асоціацій спортсменів з майстеровими ступенями. Ще через 12 років назва JBBF було змінено на Федерацію дзюдо США (US Judo Federation, USJF).
У 1952 році в Гавані (Куба) пройшов перший панамериканський чемпіонат з дзюдо.
1956 року в Токіо відбувся перший чемпіонат світу з дзюдо. Він проводився без поділу на вагові категорії. У чемпіонаті брали участь представники 21 країни.
На третьому чемпіонаті світу, що проводився у 1961 році в Парижі, вперше було застосовано поділ спортсменів на вагові категорії. У цьому чемпіонаті голландець Антон Гесінк вперше порушив монополію японських спортсменів, посівши перше місце в абсолютній ваговій категорії.
До програми літніх Олімпійських ігор змагання з дзюдо серед чоловіків були вперше включені в Токіо (1964 рік).
У 1969 році з Федерації дзюдо США вийшли ряд організацій і організували Асоціацію дзюдо США (USJA). Ця організація в результаті судового розгляду отримала рівні права з Федерацією дзюдо США. До року в США займалися дзюдо вже близько 135 000 спортсменів. Надалі AAU перетворився в організацію United States Judo Incorporated (USJI), яка стала керівним органом з дзюдо в США, а USJF і USJA стали її рівноправними членами.
1980 року був проведений перший чемпіонат світу серед жінок.
У 1988 році дзюдо було вперше включено до програми Паралімпійських ігор в Сеулі.
На Олімпійських іграх 1988 року вперше були проведені жіночі показові виступи з дзюдо, а через 4 роки змагання з дзюдо серед жінок були включені в офіційну програму літніх Олімпійських ігор 1992 року в Барселоні.
У 2004 році змагання з дзюдо серед жінок були включені в офіційну програму літніх Паралімпійських ігор в Афінах.
З 2005 року Європейський союз дзюдо став проводити змагання з ката. В 2008 року в Парижі Міжнародна федерація дзюдо провела перший чемпіонат світу з ката.
Підхід до тренувань
У основі дзюдо лежать два основні філософські принципи:
- якнайкраще використання тіла і духу;
- взаємна допомога і розуміння для досягнення більшого прогресу.
Три головні елементи в підготовці дзюдо стилю Кодокан складають: ката (яп. 形 ката, букв. «форма», набір формальних вправ, які виконуються в парах), рандорі (яп. 乱取り рандорі, букв. «вільні захвати», боротьба за попередньо заданими правилами з метою навчання певних технічних прийомів), сіай (яп. 试 合 сіаі, «змагання»).
Дзюдо як спорт
Дзюдо є олімпійським видом спорту з Олімпіади 1964, яка проходила в Токіо. З 1988 в прогаму Олімпійських ігор включено також жіноче дзюдо. На Сеульській олімпіаді жіноче дзюдо було показовим видом, а в офіційну програму увійшло лише через чотири роки. Організацією міжнародних змагань із дзюдо опікується Міжнародна федерація дзюдо (IJF).
Місце для занять дзюдо
Татамі (яп. 畳) (первісне значення "згорнений і складений ") це мати, що використовують як покриття підлоги в традиційній японській оселі. У Японії площа кімнат традиційно вимірюється в татамі (яп. - 場 дзьо:). Приміщення у якому відбуваються заняття - додзьо (яп. 道場 до: дзьо:, «зал для тренувань»).
Змагання дзюдоїстів проходять на татамі розміром 8 на 8 або 10 на 10 метрів. Нині для дзюдо татамі виготовляється з литого поролону або пресованої поролоновою крихти.
Форма для занять
Дзюдоїсти займаються і виступають на змаганнях у дзюдогі(«гі» - «одяг»). Дзюдогі складається з «увагі» (яп. 上衣 увагі, букв. «куртка»), штани «дзюбон» (яп. ズボン дзюбон, букв. «штани») і поясу «обі» (яп. 帯 оби, букв. «пояс»). Класичне дзюдогі білого кольору, саме в білих дзюдогі відбуваються змагання за правилами Японської федерації дзюдо, але в міжнародних і національних змаганнях, що проводяться за правилами IJF, для сприяння роботи суддів та спостереження глядачами, учасники одягнені в дзюдогі білого і синього кольорів. На татамі займаються босоніж, але для пересування в залі за межами татамі потрібні зарі - легкі капці.
Дзюдока (дзюдоїст)
Традиційно, дзюдока (яп. 柔道家 дзю:до:ка, букв. (той хто займається дзюдо) називали майстра з 4-го кю і вище. Суфікс -ка ( 家 ) , при додаванні до іменників, означає, що людина має досвід і спеціальні знання з певного питання. У сучасному дзюдо значення титула дзюдока, використовують стосовно усіх, хто займається дзюдо.
Учитель дзюдо називається сенсей ( 先生? ). Слово сенсей виходить зі слів сіна (до) і сеї (життя) - тобто той, хто передував вам. Традиційно, ця назва використовувалась для викладачів, які мають 4-й дан і вище. Дзюдоїстів рангом нижче 4-го дану називали Кенкю-сеї ( 研究生? , стажер)
На сьогодні термін сенсей стає загальним для звертання до інструктора будь якого дана.
Система рангів у дзюдо
1883 року Дзігоро Кано ввів cистему рангів Кю-Дан, (учнівські ступені - кю, майстерські – дан) Спочатку Кано присудив перший дан двом своїм учням Сіро Сайго і Цунедзіро Томіта. Згодом ця система була прийнята й іншими бойовими мистецтвами Японії.
Для присвоєння учнівських та майстерських ступенів претенденти здають іспити, які включають в себе тести на знання базової техніки, ката, знання теорії і філософії. Крім того, для складання іспиту на певну ступінь претендент обов'язково повинен виконувати вимоги на всі попередні ступені. Традиційно, дзюдока (яп. 柔道家 дзю:до:ка, букв. (той хто займається дзюдо) називали майстра з 4-го кю і вище. Інших називали кенкю-сей. Але тепер титул дзюдока, використовують стосовно усіх, хто тренуються дзюдо. Майстри з 4-го кю і вище мають титул сенсей.
Учнівські ступені:
- 6 кю - білий пояс (рокю)
- 5 кю - жовтий пояс (ґокю)
- 4 кю - помаранчевий пояс (йонкю)
- 3 кю - зелений пояс (санкю)
- 2 кю - синій пояс (нікю)
- 1 кю - коричневий пояс (іккю)
Майстерські ступені:
- 1 дан, шодан - чорний пояс
- 2 дан, нідан - чорний пояс
- 3 дан, сандан - чорний пояс
- 4 дан, йодан - чорний пояс
- 5 дан, ґодан - чорний пояс
- 6 дан, рокудан - білий з червоним
- 7 дан, січідан - білий з червоним
- 8 дан, хачідан - білий з червоним
- 9 дан, кюдан - червоний
- 10 дан, дзюдан - червоний
Протягом усієї історії дзюдо, лише шістнадцять майстрів здобували рівня 10-го дану. На сьогодні у світі є чотири таких майстра, серед них єдина жінка. Це американка японського походження Кейко Фукуда, яка почала займатися дзюдо 1935 року, а червоний пояс 10-го дану здобула 2011, у віці – 98 років.