Зародження дзюдо в Україні
Своєю появою дзюдо в Україні зобов'язане піонерові вітчизняної школи цього виду єдиноборства - Василю Сергійовичу Ощепкова.
Важка і мінлива доля цієї, воістину непересічної людини. Будучи підлітком, він був відправлений з розвідувальною місією до Японії за лінією православної церкви.
Там він захопився відносно новим у той час видом японської боротьби - дзюдо. Здібності молодого Василя Ощепкова в оволодінні дзюдо виявилися настільки великі, що йому випала небачена увача - першому з іноземців вступити до "Кодокану" і з успіхом закінчити його в 1913 році, отримавши 1-й дан і загальну повагу японців. Цікаво, що в музеї "Кодокану" і донині зберігаються підтверджуючі цей факт документи за підписом самого Дзігоро Кано.
Вже за рік Ощепков став володарем 2-го дану і в цьому ж 1914 році повернувся до Росії, у Владивосток, де й організував першу вітчизняну секцію дзюдо.
Незабаром ефективну техніку незвичайної японської боротьби в одязі помітило і оцінило керівництво Червоної Армії і міліції і Василя Сергійовича запросили для навчання особового складу військ прийомам дзюдо, в тому числі і його бойового розділу.
Секції та гуртки дзюдо спочатку відкрилися в Москві, Ленінграді, а потім і в інших великих містах країни. Першими українськими містами, що познайомилися з новою японською боротьбою, стали Харків і Київ.
Незабаром після арешту Ощепкова за звинуваченням у шпигунстві на користь Японії і його трагічної смерті у в'язниці, почалися гоніння на дзюдо, і на все, що мало хоч якусь приналежність до потенційного ворога Радянської Росії. Гуртки та секції дзюдо були або закриті, або перейшли у напівпідпільне існування, або трансформувалися в секції САМБО, нової радянської системи боротьби, створеної при активній участі Ощепкова. На довгі роки розвиток дзюдо в Україні, як і в усьому СРСР, було призупинено, дзюдо замінило самбо.
Поширення самбо в Україні також почалося з Харкова, куди в 1933 році, після закінчення Московського ДЦОЛІФК був направлений один з учнів Ощепкова - Роман Школьников. Будучи студентом-другокурсником, Школьников був інструктором фізкультури Центрального будинку Червоної армії (ЦБКА), а в 1932 році в Москві була затверджена розроблена ним форма борця-самбіста, що складається з куртки з поясом і м'яких черевиків на шкіряній підошві.
Після приїзду до Харкова Роман Олександрович став викладачем кафедри захисту і нападу Українського інституту фізичної культури. За його ініціативою заняття боротьбою самбо були включені в обов'язкову програму підготовки для всіх курсів, а в сформованій при інституті Вищій школі тренерів відкрилося відділення самбо.
Випускники цієї тренерської школи, отримуючи розподіл на тренерсько-викладацьку діяльність, повсюдно відкривали нові секції самбо. Пропаганда боротьби йшла методами Ощепкова, який вважав, що майстер, який має учнів-послідовників, не повинен сам брати участь у змаганнях, а зобов'язаний присвятити себе тренерсько-викладацькій діяльності.
Подальший розвиток самбо перервала війна. У перші її дні пішов на фронт і Роман Школьников. Повернувшись з фронту з важким пораненням, Роман Олександрович продовжив роботу в Харківському інфізі, довгі роки віддаючи улюбленій справі всі сили і вільний час.
Важка і мінлива доля цієї, воістину непересічної людини. Будучи підлітком, він був відправлений з розвідувальною місією до Японії за лінією православної церкви.
Там він захопився відносно новим у той час видом японської боротьби - дзюдо. Здібності молодого Василя Ощепкова в оволодінні дзюдо виявилися настільки великі, що йому випала небачена увача - першому з іноземців вступити до "Кодокану" і з успіхом закінчити його в 1913 році, отримавши 1-й дан і загальну повагу японців. Цікаво, що в музеї "Кодокану" і донині зберігаються підтверджуючі цей факт документи за підписом самого Дзігоро Кано.
Вже за рік Ощепков став володарем 2-го дану і в цьому ж 1914 році повернувся до Росії, у Владивосток, де й організував першу вітчизняну секцію дзюдо.Незабаром ефективну техніку незвичайної японської боротьби в одязі помітило і оцінило керівництво Червоної Армії і міліції і Василя Сергійовича запросили для навчання особового складу військ прийомам дзюдо, в тому числі і його бойового розділу.
Секції та гуртки дзюдо спочатку відкрилися в Москві, Ленінграді, а потім і в інших великих містах країни. Першими українськими містами, що познайомилися з новою японською боротьбою, стали Харків і Київ.
Незабаром після арешту Ощепкова за звинуваченням у шпигунстві на користь Японії і його трагічної смерті у в'язниці, почалися гоніння на дзюдо, і на все, що мало хоч якусь приналежність до потенційного ворога Радянської Росії. Гуртки та секції дзюдо були або закриті, або перейшли у напівпідпільне існування, або трансформувалися в секції САМБО, нової радянської системи боротьби, створеної при активній участі Ощепкова. На довгі роки розвиток дзюдо в Україні, як і в усьому СРСР, було призупинено, дзюдо замінило самбо.
Поширення самбо в Україні також почалося з Харкова, куди в 1933 році, після закінчення Московського ДЦОЛІФК був направлений один з учнів Ощепкова - Роман Школьников. Будучи студентом-другокурсником, Школьников був інструктором фізкультури Центрального будинку Червоної армії (ЦБКА), а в 1932 році в Москві була затверджена розроблена ним форма борця-самбіста, що складається з куртки з поясом і м'яких черевиків на шкіряній підошві.
Після приїзду до Харкова Роман Олександрович став викладачем кафедри захисту і нападу Українського інституту фізичної культури. За його ініціативою заняття боротьбою самбо були включені в обов'язкову програму підготовки для всіх курсів, а в сформованій при інституті Вищій школі тренерів відкрилося відділення самбо.
Випускники цієї тренерської школи, отримуючи розподіл на тренерсько-викладацьку діяльність, повсюдно відкривали нові секції самбо. Пропаганда боротьби йшла методами Ощепкова, який вважав, що майстер, який має учнів-послідовників, не повинен сам брати участь у змаганнях, а зобов'язаний присвятити себе тренерсько-викладацькій діяльності.
Подальший розвиток самбо перервала війна. У перші її дні пішов на фронт і Роман Школьников. Повернувшись з фронту з важким пораненням, Роман Олександрович продовжив роботу в Харківському інфізі, довгі роки віддаючи улюбленій справі всі сили і вільний час.
Українське дзюдо в період СРСР
Крутий поворот від самбо в бік дзюдо відбувся в 1961 році, коли воно було включене до програми Олімпійських Ігор.
Секції самбо в усьому Радянському Союзі в спішному порядку стали перебудовувати на вивчення японського єдиноборства, а на перших міжнародних чемпіонатах з дзюдо команда СРСР складалася з борців самбо.
Парадоксальний випадок - дзюдо, трансформувавшись у самбо, знову відроджувалося, але вже знайшовши нове, самобутнє забарвлення.
Перша збірна СРСР з дзюдо, що взяла участь у XVIII Олімпійських Іграх в Токіо (1964р.), завоювала 4 бронзові медалі, що було безсумнівним успіхом. Серед членів першої збірної не було жодного українського дзюдоїста, але вже в 1965 році на Чемпіонаті Європи в Іспанії перше місце і золоту медаль у вазі до 70 кг завойовує український спортсмен Володимир Куспіш зі Львова.
За три роки, в 1968 році в Швейцарії чемпіоном Європи в абсолютній ваговій категорії стає Володимир Саунін, а за рік у Бельгії чемпіонський титул завойовує Анатолій Бондаренко (-80кг). Дворазовим чемпіоном Європи серед юніорів вдається стати Олександру Шукліну (в 1967 році в Лісабоні, в 1968 році в Лондоні).
Коли в 1972 році була утворена Федерація дзюдо СРСР, багато в чому завдяки успіхам українських дзюдоїстів право проведення першого чемпіонату СРСР з дзюдо було надано Україні. Чемпіонат відбувся в 1973 році в Києві, і тут дуже гідно показала себе команда українських дзюдоїстів. Першими чемпіонами СРСР стали Анатолій Новиков з Харкова (-70кг) та одесит Валерій Рухлядєв (-93 кг). У загальнокомандному заліку дзюдоїсти з УРСР здобули сім медалей.
На наступних чемпіонатах СРСР на вищий щабель п'єдесталу пошани піднімалися Валерій Двойников, Сергій Новиков, Сергій Мезенцев, Леонід Митник, Віталій Биченок, Фіруз Маргіані. Сьогодні всі вони - легенди вітчизняної української школи дзюдо.
Розквіт українського дзюдо припав на сімдесяті роки. Можна без перебільшення сказати, що дзюдоїсти з України задавали тон в збірної СРСР з дзюдо, регулярно завойовуючи призові місця на найсильніших чемпіонатах і турнірах.
Під час XX Олімпійський ігор в Мюнхені (1972р.) харків'янин Анатолій Новиков посів третє місце у ваговій категорії до 70кг. Через рік, у швейцарській Лозанні під час Чемпіонату Світу з дзюдо 1973 два українських дзюдоїста-однофамільця Анатолій Новиков і Сергій Новіков стають срібними призерами, один у вазі до 70кг, інший - у +93 кг.
На наступному Чемпіонаті Світу в столиці Австрії Відні Сергій Новіков знову завойовує «срібло», а разом з ним друге місце серед радянських дзюдоїстів дістається Валерію Двойникову.
Не менший успіх супроводжував українських дзюдоїстів і на європейських татамі. У 1972 році в голландському місті Воорбурге другим у ваговій категорії до 70 кг стає Анатолій Новиков, а третіми - киянин Сергій Мельниченко (до 63 кг) і Сергій Новіков в абсолюті. На цьому досягнення двох останніх борців не зупиняються. Немов змовившись, вже за рік в Мадриді на Чемпіонаті Європи 1973 обидва дзюдоїста, взявши реванш, стають першими.
Найяскравішою подією став для дзюдоїстів з України лондонський Чемпіонат Європи 1974 року. Два торішніх чемпіона Європи - Сергій Мельниченко та Сергій Новіков зуміли повторити свої досягнення і стати чемпіонами Європи двічі поспіль. У доповненні до їхнього успіху Валерій Новіков завоював срібну медаль у вазі до 70 кг. Завдяки блискучій боротьбі українських спортсменів збірна СРСР змогла зайняти перше місце в загальнокомандному заліку. Крім дзюдоїстів з України, тріумф радянської збірної з дзюдо принесли москвич Андрій Цюпаченко у ваговій категорії до 80 кг і грузин Аміран Муза (до 93 кг).
Коли в 1976 році право прийняти черговий Чемпіонат Європи з дзюдо було довірено СРСР, керівництво Держкомспорту Радянського Союзу без довгих вагань надало цю почесну місію столиці України - Києву. Українські майстри дзюдо і в цей раз не розчарували своїх шанувальників, чемпіонами Європи - 1976 стали Валерій Двойников і Сергій Новіков.
І все ж найбільш значущими, бажаними і престижними змаганнями для дзюдоїста, як і будь-якого іншого спортсмена, є Олімпійські ігри.
Перший, і, мабуть, найяскравіший злет українського олімпійського дзюдо відбувся в 1976 році під час XXI Олімпійських Ігор у Монреалі. Тоді олімпійське «золото» виборов у ваговій категорії до 93 кг, а «срібло» приніс своїй команді його земляк, киянин Валерій Двойников (у ваговій категорії до 80кг). Це був олімпійський тріумф, яскравий злет, справжній розквіт дзюдо в Україні, повторити який не вдавалося довгі десятиліття.
Вісімдесяті роки не принесли українському дзюдо подібних успіхів на міжнародному рівні. Дзюдоїсти з України задовольнялися лише періодичними перемогами на чемпіонатах Союзу. Перші та призові місця у всесоюзних першостях займали Вадим Кадзаев, Микола Домонтович, Олег Зінченко, Магомед Кукурхоев, Сергій Злобін, Лері Накане, Геннадій Яременко. Одесит Геннадій Яременко в 1983 році зайняв перші місця на Чемпіонаті Європи серед юніорів в Голландії та Чемпіонаті Світу серед юніорів в Пуерто-Ріко.
Слід зазначити, що вісімдесяті роки минулого сторіччя принесли свої перші плоди у розвитку жіночого дзюдо в Україні. Дзюдоїстки з України впевнено заявили про себе на всесоюзних першостях та чемпіонатах, все частіше їх стали вводити до складу збірної СРСР. Чотири рази (у 1987, 1989, 1990 і 1991 рр) чемпіонкою Радянського Союзу з дзюдо у вазі до 52 кг стала дзюдоїстка зі Львова Тетяна Гаврилова, двічі чемпіонкою СРСР в абсолютній ваговій категорії змогла стати спортсменка із Запоріжжя Ірина Стешенко. У почесному списку чемпіонів Союзу з дзюдо красуються імена українок Людмили Матієвської, Світлани Лисянської, Марини Невдащенко.
Другий і останній раз в Києві знову пройшов Чемпіонат СРСР з дзюдо. Ця подія відбулася в січні 1990 року, напередодні розпаду Союзу і настання тяжких 90-х. На тому чемпіонаті українські дзюдоїсти знову гідно показали себе, залишивши в Україні 9 медалей різного гатунку.
Чемпіонками СРСР 1990 року стали львівська дзюдоїстка Тетяна Гаврилова, киянки Марина Невдащенко та Ірина Стешенко. Ірина Стешенко, крім того, стала і срібною призеркою у ваговій категорії понад 72кг. Крім її «срібла» в заліковій скарбничці українських дзюдоїстів виявилася і срібна медаль киянина Валерія Юданова (вагова категорія до 86кг).
Бронзові медалі Чемпіонату СРСР - 1990 завоювали Юрій Меєрович з Києва (+95 кг), Геннадій Яременко з Одеси (абсолютна вагова категорія), киянки Наталія Співакова (-72кг) та Світлана Лисянська (абсолют).
Чемпіонат СРСР з дзюдо 1990 року в Києві виявився найяскравішою подією українського дзюдо радянського періоду, незабаром після нього СРСР припинив своє існування, а разом з новою історією України почалася і Новітня історія дзюдо в Україні.
На наступному Чемпіонаті Світу в столиці Австрії Відні Сергій Новіков знову завойовує «срібло», а разом з ним друге місце серед радянських дзюдоїстів дістається Валерію Двойникову.
Не менший успіх супроводжував українських дзюдоїстів і на європейських татамі. У 1972 році в голландському місті Воорбурге другим у ваговій категорії до 70 кг стає Анатолій Новиков, а третіми - киянин Сергій Мельниченко (до 63 кг) і Сергій Новіков в абсолюті. На цьому досягнення двох останніх борців не зупиняються. Немов змовившись, вже за рік в Мадриді на Чемпіонаті Європи 1973 обидва дзюдоїста, взявши реванш, стають першими.
Найяскравішою подією став для дзюдоїстів з України лондонський Чемпіонат Європи 1974 року. Два торішніх чемпіона Європи - Сергій Мельниченко та Сергій Новіков зуміли повторити свої досягнення і стати чемпіонами Європи двічі поспіль. У доповненні до їхнього успіху Валерій Новіков завоював срібну медаль у вазі до 70 кг. Завдяки блискучій боротьбі українських спортсменів збірна СРСР змогла зайняти перше місце в загальнокомандному заліку. Крім дзюдоїстів з України, тріумф радянської збірної з дзюдо принесли москвич Андрій Цюпаченко у ваговій категорії до 80 кг і грузин Аміран Муза (до 93 кг).
Коли в 1976 році право прийняти черговий Чемпіонат Європи з дзюдо було довірено СРСР, керівництво Держкомспорту Радянського Союзу без довгих вагань надало цю почесну місію столиці України - Києву. Українські майстри дзюдо і в цей раз не розчарували своїх шанувальників, чемпіонами Європи - 1976 стали Валерій Двойников і Сергій Новіков.І все ж найбільш значущими, бажаними і престижними змаганнями для дзюдоїста, як і будь-якого іншого спортсмена, є Олімпійські ігри.
Перший, і, мабуть, найяскравіший злет українського олімпійського дзюдо відбувся в 1976 році під час XXI Олімпійських Ігор у Монреалі. Тоді олімпійське «золото» виборов у ваговій категорії до 93 кг, а «срібло» приніс своїй команді його земляк, киянин Валерій Двойников (у ваговій категорії до 80кг). Це був олімпійський тріумф, яскравий злет, справжній розквіт дзюдо в Україні, повторити який не вдавалося довгі десятиліття.
Вісімдесяті роки не принесли українському дзюдо подібних успіхів на міжнародному рівні. Дзюдоїсти з України задовольнялися лише періодичними перемогами на чемпіонатах Союзу. Перші та призові місця у всесоюзних першостях займали Вадим Кадзаев, Микола Домонтович, Олег Зінченко, Магомед Кукурхоев, Сергій Злобін, Лері Накане, Геннадій Яременко. Одесит Геннадій Яременко в 1983 році зайняв перші місця на Чемпіонаті Європи серед юніорів в Голландії та Чемпіонаті Світу серед юніорів в Пуерто-Ріко.
Слід зазначити, що вісімдесяті роки минулого сторіччя принесли свої перші плоди у розвитку жіночого дзюдо в Україні. Дзюдоїстки з України впевнено заявили про себе на всесоюзних першостях та чемпіонатах, все частіше їх стали вводити до складу збірної СРСР. Чотири рази (у 1987, 1989, 1990 і 1991 рр) чемпіонкою Радянського Союзу з дзюдо у вазі до 52 кг стала дзюдоїстка зі Львова Тетяна Гаврилова, двічі чемпіонкою СРСР в абсолютній ваговій категорії змогла стати спортсменка із Запоріжжя Ірина Стешенко. У почесному списку чемпіонів Союзу з дзюдо красуються імена українок Людмили Матієвської, Світлани Лисянської, Марини Невдащенко.
Другий і останній раз в Києві знову пройшов Чемпіонат СРСР з дзюдо. Ця подія відбулася в січні 1990 року, напередодні розпаду Союзу і настання тяжких 90-х. На тому чемпіонаті українські дзюдоїсти знову гідно показали себе, залишивши в Україні 9 медалей різного гатунку.
Чемпіонками СРСР 1990 року стали львівська дзюдоїстка Тетяна Гаврилова, киянки Марина Невдащенко та Ірина Стешенко. Ірина Стешенко, крім того, стала і срібною призеркою у ваговій категорії понад 72кг. Крім її «срібла» в заліковій скарбничці українських дзюдоїстів виявилася і срібна медаль киянина Валерія Юданова (вагова категорія до 86кг).
Бронзові медалі Чемпіонату СРСР - 1990 завоювали Юрій Меєрович з Києва (+95 кг), Геннадій Яременко з Одеси (абсолютна вагова категорія), киянки Наталія Співакова (-72кг) та Світлана Лисянська (абсолют).
Чемпіонат СРСР з дзюдо 1990 року в Києві виявився найяскравішою подією українського дзюдо радянського періоду, незабаром після нього СРСР припинив своє існування, а разом з новою історією України почалася і Новітня історія дзюдо в Україні.