Кажете, у селі люди здоровші?
У селі, заведено думати, люди мають міцніше здоров'я. Харчуються краще, дихають чистішим повітрям, багато працюють... Та чи справді це так?
Щоб з'ясувати ситуацію, ми звернулись до Ярослава Мельникова, лікаря-терапевта з буковинського села Драчинці.
— Ярославе Михайловичу, на що нині найбільше скаржаться ваші пацієнти? Чи є тут якась своя, „сільська” специфіка?
— Певні відмінності, звісно, є. Через те, що селяни більше працюють фізично, їх частіше „хапає” радикуліт. Також селяни частіше мають проблеми з суглобами, серцево-судинною системою. Серце болить через нерви. Багато наших виїхало за кордон на заробітки, а родичі, які в селі залишилися, переживають, нервуються. Через це тиск підвищується...
Нині нас найбільше хвилює різке збільшення серед селян захворюваності на цукровий діабет. Із 3760 чоловік дорослого населення у нашому селі 164 людини мають цю недугу. І тут річ не в кількості, а в тому, що за якихось два-три роки вибухнула справжня „цукрова” епідемія. Раніше у селі мало хто чув про цю хворобу. А лише за останні дев'ять місяців ми виявили сім нових випадків.
Цукровий діабет вражає очі та судини нижніх кінцівок. На жаль, це, власне кажучи, необоротний процес. Кожного дня ходжу до однієї жінки, яка має страшенні проблеми з ногами. Обробляю їй виразки, як можу підтримую...
— А рак — його часто виявляєте? Адже, мабуть, натруджений сільською працею селянин навряд чи поспішає до лікаря, щойно у нього закололо у боці чи заболіло в горлі...
— Нам вдається вчасно виявляти онкологічні хвороби. Цифри говорять самі за себе: цього року виявили шість нових випадків онкозахворювання. Усі — на першій та другій стадіях. Тобто тоді, коли ще можна допомогти. Звісно, лікуються люди в обласному онкодиспансері.
— Скажіть, жителі сіл проходять регулярні профілактичні огляди? А чи звертаються до лікарів, коли терпіти вже несила?
— Ось цими днями до мого кабінету зайшов чоловік з підозрою на інфаркт. Ми зробили електрокардіограму, діагноз підтвердився. Хотіли терміново машиною швидкої допомоги везти його до обласної лікарні, а він написав відмову. Змусити ми не можемо — погодилися. Медсестри щодня ходили до нього додому, робили уколи, ставили системи.
Змушений констатувати, що селяни, на відміну від жителів міст, не дуже уважно ставляться до свого здоров'я. Приміром, заболіло у людини щось у боці. У кращому разі селянин вип'є якусь таблетку. А так буде ходити, терпіти біль, і сподіватися, що само пройде. А коли вже приходить до нас, то виявляється, що у нього проблеми з печінкою... Звісно, у селах люди фізично витриваліші, але про здоров'я треба дбати, бо може настати момент, коли медицина вже безсила.
— Скажіть, а ще 20—30 років тому доводилося лікувати такі ж хвороби, як і сьогодні?
— Якщо відверто, я взагалі не пригадую, щоби 20—30 років тому люди хворіли на щось серйозніше, аніж застуда чи діарея. Коли поперек болів, то прикладали листя лопуха, обгорталися теплою хусткою — і все минало. Нині ж без спеціальних мазей не обходимося. Застуду лікували трав'яними чаями, їли багато цибулі та часнику. А сьогодні — що не застуда, то антибіотик... Слабшають люди, імунітет нікудишній.
Ольга КАМСЬКА-ОПОЛОНИК, „Експрес”